Enough! Stop Debasing Ukraine!

Andrei's key point: People came to the Maidan, not for Yuschenko, not for Tymoshenko, but for Ukraine. The Orange Revolution was not some poli-technical construct of the election bloc - Strength of the Nation. It was not financed by Berezovsky or the CIA. It was an extraordinary example of enthusiasm, of national consciousness, a national manifestation of Ukrainians, who choose to stand up for Ukraine, for social justice. It was financed by Ukrainians, not only by Ukrainian businessmen, but also elderly Ukrainians giving the Maidan their last hryvnias.

Pogo's us is of course, those who are trying to usurp the Maidan, those who stood on the podiums, not in the snow. Not the students with their passion for justice. Not the mothers who fought for the futures of their children. Not the babusia's who suffered untold horrors and yet continue to have faith.

I join Andrei Parubyi in saying "Enough!"

Досить!

http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/09/19/8941/

МИНУЛО десять місяців від помаранчевої революції, від подій, які ознаменували початок нового етапу розвитку Української держави.

Попри складність цього періоду, в країні зберігався небувалий ентузіазм, віра в майбутнє України. Українці, котрі, власне, і вчинили помаранчеву революцію, пробачали керівникам держави помилки та прорахунки, свідомі та несвідомі. Кожен вірив, що недаремно був на Майдані у вирішальний для держави час і зробив усе для перемоги Майдану. Кожен відчував і власну відповідальність за те, що відбувається в країні.

Нині перед українцями гостро постає питання: чи відчувають таку ж відповідальність перед Україною політики, котрі на хвилі революції опинились у владних кріслах? Брудні взаємні звинувачення найвідоміших політиків, які заповнили телерадіоефір і шпальти газет, дають підстави стверджувати, що власні амбіції стали важливішими від національних інтересів України.

І проблема не в тому, що В. Ющенко відправив у відставку уряд Ю. Тимошенко. Він як Президент держави має на це повне право.

Проблема також не в тому, що Ю. Тимошенко пішла в опозицію до Президента. Вона має на це право як політичний діяч.

Проблема в тому, який інструментарій почали використовувати в дискусіях між командами двох найпопулярніших політиків у державі.

Я не маю на увазі звинувачення в корупції та зловживанні службовим становищем. Викриття таких фактів може лише посприяти очищенню української влади. Ці звинувачення необхідно ретельно розслідувати, а винуватих слід жорстко покарати.

Я маю на увазі той факт, що більшість чільних діячів держави в запалі дискусії розпочали кампанію системної та послідовної дискредитації Майдану та й, зрештою, України. Особисті амбіції, на мою думку, здолали не лише здоровий глузд, а й відповідальність, яку мають нести ті політичні діячі, котрі на хвилі національного піднесення опинилися на верхівці владної піраміди.

Взаємна боротьба на знищення призвела до того, що вже поставлено поза порядком денним питання, чи фінансував помаранчеву революцію російський олігарх Бєрєзовскій, чи ні? Дискутують лишень питання, кого він фінансував – Ющенка чи Тимошенко?

Політики наввипередки проголошують, що за ними стоїть Майдан. Говорити від імені Майдану стало добрим тоном кожного з них. Одні оголосили себе народженими революцією, інші анонсують початок Майдану-ІІ (ніби презентуючи нову версію комп’ютерної гри), ще хтось підраховує, хто має більше командирів помаранчевої революції у своєму активі.
При цьому забувають про тих, хто, власне, і був рушійною силою революції – українську націю. Не те, щоб про нас зовсім забули. Щоденно від нашого імені проголошують нові гасла, не порадившись із нами, а нам пропонують гру, в якій ключовим є запитання: “Ти за кого – за Юлю чи за Ющенка?”

Особисто я відмовляюся грати в неї. Я відмовляюся робити вибір між учорашніми чільниками “есдеків” Порошенком і Зінченком, між Червоненком і Бродським, між Пінчуком і Коломойським. Бо я – за Україну. А більшість із цих діячів, на жаль, у мене не асоціюються з українською перспективою.

Саме українська перспективна й об’єднувальна національна ідея стали тими визначальними чинниками, які привели мене на Майдан. Маю підстави вважати, що більшість людей вийшли туди не за Ющенка чи Тимошенко, а за Україну! Маю всі підстави стверджувати як один з активних організаторів Майдану, як комендант Українського дому, що Майдан не був політтехнологією виборчого штабу “Сила народу”, а зразковим прикладом небувалого ентузіазму та вищого рівня самоорганізації українців, котрі приїхали в Київ захищати свої національні та соціальні інтереси. А Ющенко став символом, уособленням цієї боротьби. І революцію фінансували не бєрєзовські чи американські спецслужби, а українці. Й не тільки бізнесмени. Кожен, хто був на Майдані, бачив, як люди несли кошти на революцію, як бабусі віддавали останню гривню на допомогу Майдану.

А ви, хто бачив Майдан лише з осліпленої прожекторами сцени, проголосивши себе лідерами Майдану, в істерії взаємознищення, проголошуєте на весь світ, кому і скільки давав Бєрєзовскій для організації помаранчевої революції!

І тому я хочу сказати “Досить!” усім тим, хто нині втратив відчуття реальності. Озирніться довкола. Подивіться, з яким ентузіазмом Кучма підтримує одну сторону, а Кравчук і Медведчук – іншу. Які радісні їхні обличчя, як сяє від задоволення Путін. Подивіться, яка хвиля розчарування покотилася Україною, старанно підживлювана представниками вчорашнього режиму та Росією.

Я не проти дискусії. Але хочу, щоб між собою конкурували концепції та програми. Щоб національні пріоритети були основою та метою цих програм. А люди нехай обирають. Однак я проти того, щоб українська нація була заручницею міжперсональних розборок політиків, котрі в шалі взаємопоборювання дискредитують Україну, дискредитують Майдан.

Сьогодні, в цей відповідальний період, ми всі разом повинні сказати: “Досить!”

Досить приватизовувати Майдан.

Досить спекулювати помаранчевою революцією.

Досить зневажати Україну!

Андрій Парубій – комендант Українського дому в Києві під час помаранчевої революції